Українка та Кобилянська: зізнання, розтягнуте на роки

Леся Українка, Ольга Кобилянська

Почалось все зі звичайного листа та рецензії на новий твір, а продовжилось інтимним листуванням на 14 років. Найскандальніші “подруги” дев’ятнадцятого століття, або що все ж було між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською?                                                          

Наразі відомо про 59 листів: 55 від Лариси Косач та 4 від Кобилянської. Проте це не значить, що були знайдені абсолютно всі листи, адже Леся Українка, могла спалювати надто відверті листи, аби зберегти свою таємницю.                                                                                                                                 

 Листування жінок почалось у 1899, а саме перший лист датується 20 травня, і починалось воно доволі безневинно. Тут Леся звертається до Ольги, як до “дорогої та шановної товаришки”, та пише відгук на новий твір Кобилянської “Dichtung und Wahrheit”/ “Поезія та дійсність”. Українка писала:

“... в ній я пізнала Вас таку, якою бачила Вас досі в Ваших творах, – отже, на сей раз Dichtung und Wahrheit не стали в сперечність. Хотіла б я, щоб Ви могли так само сказати і про мене, коли побачите мене, та боюсь, що я не відповім тому високому ідеалові, який Ви зложили собі про мене. Ви порівнюєте мене навіть з ангелом, але, дорога пані, щоб Ви знали, тому ангелові приступна часом така ненависть, яка запевне скинула б його з неба, коли б навіть він туди дістався якимсь чудом. Не така сторона наша російська (ба й австрійська!) Україна, щоб виховувати ангелів… Однак я, властиве, не про се хотіла говорити…”.

Леся Українка

В майбутніх листах жінки будуть розмовляти про книги, ділились враженнями про подорожі та власними переживаннями, впродовж 1899-1901 років листів було не так багато, 2-3 на рік, але найцікавіше почалось у 1901, коли перше кохання Українки - Сергій Мержинський трагічно помер на руках у самої поетеси. Косач писала у листі до Кобилянської:

“Отже, щоб Ви знали, то власне біда: тут у Мінську живе той мій приятель, що я Вам ще давно колись про його казала. Він все остатній рік був хворий, і я навідувала його, їдучи на північ і з півночі, потім їздила спеціально до нього восени (минулого вересня) днів на 10, а тепер от приїхала та й сиджу, жду, що далі буде. А далі, здається, нічого доброго не буде. Він уже близько півроку не встає з ліжка, кашель, кров, голос втратив зовсім, гарячка безперестанку, сили менш, ніж у дитини, – каже лікар, що се вже раптові сухоти, а при сьому надія мала на поліпшення.”.

У цьому ж листі Лариса зверталась до Ольги як до “Liebe, ferne Lotosblume!”/ “Любий, далекий лотосовий квіте!”.  У листі датованим 25.03.1901 (9 днів після смерті Мержинського) Українка пише Кобилянській, що була б рада приїхати в гості та знайти розраду у своїй любій товаришці:

“Напишіть мені, дорога товаришко, чи можу я приїхати до Вас так, щоб не стати Вам на заваді. Будьте одверті і щирі: коли Вам досить туги й без мене, то так і скажіть, я не ображусь і не здивуюсь, бо я ж сама знаю, що я невеселий гість…Так чи інакше, я по великодні вдома не лишуся, не всиджу на місці. Се дивно: я втомлена і розбита, проте щось мене жене в світ, кудись так, де я ще не була ніколи, далі, далі, все далі…”. 

Відповіді на цей лист не знайдено, але очевидно, що Кобилянська погодилась зустріти подругу, а тому Леся Українка вирушила у свою подорож, з якої повернулась аж через рік.

Ольга Кобилянська

Що відбувалось між жінками в цей період невідомо, але далі Українка вже не зверталась до Ольги як до товаришки, далі фігурували слова “Хтось” та “Комусь”:

“Хтось має довести до чиєїсь відомості, що приїде до когось раніше, ніж сподівався.”; “Хтось дякує комусь за уважність і добрість і – не може описати рухів своїх рук.”.

Саме в період 1901-1902 листування стало активнішим, а листи більш відвертими:

“Хтось хотів би зробити комусь тепер найніжніші паси, бо хтось дуже розуміє когось…Комусь уже пізно і лист задовгий. Хтось когось дуже любить. Нехай хтось пише. Сюди листи довго йдуть, цілий тиждень.”; “І хтось когось любить і ніколи на когось не гнівається, і не гнівався, і не буде гніватись. Хтось кланяється св[ятій] Анні і всій шановній родині, а когось цілує і гладить і так, і так… і ще так…”.

Важливо помітити, що приблизно в цей період, Леся почала спілкуватись зі своїм майбутнім чоловіком -  Климентом Квіткою, про що також писала “подрузі”:

"Мій хтосічок знає, що хтось завжди тримався добре з Квіточкою, але тепер тримається ще ліпше, і тепер уже Квіточка зовсім не може без когось жити, та і хтось близько того. Чи то зле, чи то добре, то кожний собі може думати як хоче, але вже воно так. Я не знаю, яка буде форма чи формула наших відносин, але одно певне, що ми будемо старатись якнайменше бути нарізно один від одного і якнайбільше помагати одно одному, — се головне в наших відносинах, а все решта другорядне". 

Вона писала, що з Квіткою не так, як з Ольгою, нема про що поговорити, і в листах до Климента не було такої ніжності, як у листах до Кобилянської. У 1906 листування призупиняється зі збоку Лесі. В останньому листі датованому 08.10.1906 Українка висловила свої співчуття щодо загибелі матері Ольги, розказала про “Просвіту” та поцілувала “когось любого, когось дорогого”.

Саме у 1907 Леся виходить за Квітку, але Ользі в цей час листів не знайдено, проте Кобилянська активізується та пише Косач впродовж 1907-1908 все більше. Тут вона називає свою приятельку “Хтосічок”, а панові Квітку кланяється.

Впродовж 1908-1911 Леся страждала від свого недугу, тому не писала майже нікому, але у 1911 надіслала Ользі листа з вибаченнями: 

“Я так винна проти Вас за своє мовчання, що вже не знаю, чи смію тепер писати. Напишіть, чи не буде Вам прикро тепер мати від мене листа. Коли ні, то напишу. Тепер же скажу, що я про Вас не забувала ніколи, часто думала про Вас і часто хотіла писати, але… Найбільше заважала мені недуга, що все не відчепиться від мене. Сеї осені мені було дуже зле, а на Новий рік мій чоловік вже було оплакав мене, однак я ще жива і навіть наче поправилась. Через люди знаю, що й Ви нездорові, але хотіла б знати од Вас, як Вам живеться.”.

Протягом 1911-1913 Українку не відпускатиме хвороба, але вона продовжить писати Ользі. Останнього листа Кобилянська отримала датованим 03.05.1913, де Лариса писатиме про Мармурове море, де намагатиметься вилікуватись від недуги. Останніми рядками в цьому листі стали слова дуже схожі на прощання:

“Хтосічок має таки рацію, що слід би було довше ще попрацювати, але знає, що, мій хтось дорогий, що коли б хтось не дав тоді собі нарешті спокій, то се була б взагалі чиясь остатня драма, бо комусь був би «капут», се я без жарту кажу, і хтосічок би повірив, коли б бачив тоді когось білого, що був тоді вже такий «білий», аж вуха світились, наче з алебастру… А хтосічок же добрий і, певно, не хоче, щоб комусь білому вже був «капут» хоч би і за ціну порядної драми? Правда ж? Хтось когось любить, і хтось когось… Па!”.

Ольга Кобилянська, Леся Українка

То чи розділяли почуття Леся Українка та Ольга Кобилянська?

Однозначно так. Чи була це просто сильна прив'язаність, романтичні стосунки, чи кохання всього життя? Про це знали тільки вони, ми можемо лише здогадуватись. Якщо спиратись на листування після зустрічі у 1901, то можна сказати, що жінки були набагато більше ніж просто подруги. Багато у листах хімії, натяків, та інтиму (не якогось хтивого чи брудного, а особистого).

Якщо ж вони були просто товаришками, як кажуть у школах, чи писали б вони у кожному листі про таке почуття як любов? Чи вигадували б такі форми як “хтось”, “хтосічок”?   Це не просто листування — це зізнання, розтягнуте на 14 років. І хай люди намагаються звести це до “дружби”, між рядків чути більше: справжнє, живе, людське почуття, яке не стерти часом.

Для тих, хто сумнівається в тому, що між цими жінками було кохання, варто подивитися цей уривок із шоу "Протагоністи":