Гоголь: свій, чужий і не загублений

Альона Зотова
29 лист.
Читати 3 хв

Російський письменник українського походження — саме так найчастіше називають Миколу Гоголя. Сьогодні, коли українські видавництва анонсують нові видання його творів, соцмережі вибухають дискусіями: "Чому ж під час війни з Росією ми друкуємо російського письменника?". Відповідь проста: тому що він наш. І ми поговоримо про це фактами, по суті й без довгих розділів "біографія", як у старому шкільному підручнику.

Гоголь і світ навколо нього

Микола Гоголь народився в 1809 році, а пішов із життя в 1852 році. Тобто, він жив до "славнозвісного" Валуєвського циркуляра (1963) і Емського указу (1876). Саме тому багато хто помилково вважає, що у Гоголя не було особливих перепон. Однак нагадаємо: він все ще жив у часи Російської імперії.

Тож яким був світ навколо нього:

На державному рівні українська мова вважалась "неповноцінною" — офіційно її називали "малоросійським нарєчієм", "простонародним говором";
Українських шкіл, видавництв, жодних офіційних сфер використання не існувало;
Книжковий процес здебільшого зосереджено в Москві та Петербурзі, де, зокрема, діяли цензурні комітети;
Видавати українською (або ж "малороською", як тоді казали в імперії) дозволяли лише фольклор, гумористичні тексти.

Звичайно, можна згадати про Котляревського або Квітку-Основ'яненка, які боролись із цензурою.Проте це винятки, а не правило.

Микола Гоголь не писав російською тому, що він так хотів. Він писав російською, тому що система, в якій він жив, заганяла українську в жорсткі рамки.

Російською, але про що?

Микола Гоголь народився у Великих Сорочинцях (Полтавщина), і про своє коріння він не забував, що можна побачити в його творах. Письменник роками займався збиранням українського фольклору. У його найвідоміших роботах неозброєним оком можна побачити саме нашу культуру, а не традиції "сусідів".

У 1829 році він писав до матері листа:

..."Ви чимало знаєте про звичаї та норов малоросіян наших, і тому вірю, Ви не відмовитесь описати їх мені в нашому листуванні. Це мені дуже-дуже потрібно".

Тоді в Марії Степанівни Гоголь син питав про народні повір'я та обряди, Івана Купала, Різдво, колядки, вечорниці, народні оповідки про містичних істот. Згодом це стане основою для "Вечорів поблизу Диканьки" та інших відомих творів.

Все життя він вивчав українську історію та культуру. Зокрема, козацтво. Ці дослідження згодом підштовхнули Гоголя до написання "Тараса Бульби". Епічна повість крім пригод яскраво демонструє побут, традиції запорожців, вимальовує "портрет" славетних українських воїнів Січі.

"Вій" сам Гоголь називав "переказом народних оповідок". Однак дослідники так і не знайшли жодної схожої історії у фольклорі. Тож, скоріше за все, він написав це сам. Проте дещо цікаве літературознавці все ж помітили:

Як припускається, ім'я "Вій" могло створитися в результаті з'єднання імені господаря пекла "Нія" (божество з української міфології) та слова "вія" (тобто, віко).

Тож, якщо Гоголь так багато писав саме про українську культуру та звичаї, чому досі багато українців не вважає його своїм? Відштовхує людей зазвичай те, що він писав російською. Попри всі умови його життя, які ми згадали вище, українцю з 21 сторіччя це здається неприпустимим і зрадницьким.

Однак тепер буде незручна розмова про мовне питання і боротьбу з системою.

Подвійні стандарти

Ненадовго ми відійдемо далеко від України, аж до Ірландії. Там народився один з найвідоміших драматургів ХХ століття Семюел Беккет. В якому ж світі жив він:

Ірландія понад 800 років під окупацією Британії;
Гаельська (ірландська мова) витіснялась, англійська мова активно нав'язувалась;
Культурна політика Британії була спрямована на асиміляцію.

До чого тут це у питанні про Гоголя? Річ у тім, що ірландець Семюел Беккет, який народився в часи "панування імперії". писав свої твори не рідною гаельською, а англійською мовою. Згодом він вивчив французьку мову і став писати нею. І на цій ноті ми підходимо до важливого питання.

Чому ж Беккета, який писав англійською та французькою, називають ірландцем, а з Гоголя через мовний фактор роблять росіянина? Чи не є це подвійними стандартами? Питання риторичне.

Якщо українець, який писав російською в колоніальній імперії, стає росіянином, то що з іншими? Кафка стає німцем? Джойс стає англійцем? Автори з українських діаспор, які писали англійською, стають американцями чи канадцями? Відповідь на всі питання чітка і коротка: ні.

Мова важлива. Вона має значення. Але в цих випадках вона не визначає приналежність до якоїсь культури. Це визначається тим, що саме несуть твори автора.

Постання — не обов'язок

Шістдесятники, Розстріляне Відродження, Українська Гельсінська група та багато інших: українських дисидентів часто згадують як аргумент "неукраїнськості Гоголя". Однак правда в тому, що в будь-якій колонії існують не лише герої, але й жертви. Гоголь був, скоріше, другим, аніж першим.

Марсель, Пруст, Фолкнер, Хемінгуей: імена, які знайомі кожному прихильнику класичної літератури. Ніхто з них не був революціонером, але їхню творчість не знецінює ніхто.

То хто такий Гоголь?

Жертва асиміляції. Не зрадник. Він – чоловік, який мріяв писати історію українського народу, захоплювався козацьким минулим, вивчав український фольклор і казав, що не здатен творити без цього.

Імперія – це хвороба. Хвороби не всі переносять однаково: одних вони роблять героіями, інших – мовчазними виживальниками. Кожен із цих шляхів є людським. Як і шлях Гоголя. Українського. Нашого.