Ребелія [1991]: вистава, яка зробила українську літературу трендом

“Вони зробили те, що МОН не змогли зробити за 20 років. Вони зробили українську літературу модною” - Євген Янович

Дисклеймер: це не класичний репортаж, або відгук. Це емоціїї від першої особи.

Акторський склад Ребелії

Що таке Ребелія?

Ребелія [1991] - вистава МУР про становлення незалежності України, а саме з періоду шістдесятників до 24 серпня 1991. Саме слово “Ребелія” означає бунт, свобода, виклик. Вистава налічує 14 дійових осіб:

• Слідчий Кольчик - Олександр Заїка

• Бєлова - Анна Одинець

• Леонід Кравчук - Артур Пісковський

• Лесь Танюк - Олександр Хоменко

• В’ячеслав Чорновіл - Валерій Величко

• Василь Симоненко - Роман Рогоза

• Алла Горська - Альона Якименко

• Іван Дзюба - Микола Шмундир

• Іван Драч - Валентин Фоменко

• Микола Вінграновський - Григорій Нікіфоров

• Іван Світличний - Роман Муленко

• Джорж Буш  - Олександр Заїка

• Помічниця - Анна Андрух (С’юшка)

• Василь Стус - Марія Деменко

ВАЖЛИВО вказані саме актори які грали відповідні ролі на виставі в Дніпрі!

Перші враження про виставу

Як я дізналась про Ребелію? Банально - з соцмереж. Про МУР знаю вже давно, на “Ти [Романтика]” не встигла ані в театр, ані в кіно. З нетерпінням чекала на анонс нової вистави, який пробрав до мурах.

Завдяки силі TikTok, побачила відривки з перших вистав, і ось воно. Беремо квиток. Перший ряд, майже центр. А потім два місяці очікування, роздумів, та приготувань.

День Х

Крім захвату був і страх невиправданих очікувань. Думки про те, а раптом все не так ідеально, як показують в соцмережах? Спойлер: очікування виправдались і навіть більше.

Мандраж почався як тільки ми зайшли в ПК Шинник, багато людей, що важливо - багато молоді. Хто одразу впав в око - підлітки в тематичних костюмах. 

Чарівна Валерія в образі Василя Симоненка, харизматична Леся в неймовірному костюмі Миколи Вінграновського, прекрасна Ліза в амплуа Леся Танюка і милий Вовчик у вигляді Кольчика. Всі вони є частиною Творчої молоді Дніпра (tvorcha_molod_dnipra). Хіба не фантастична, а що надважливо свідома, у нас молодь!

Творча молодь на Ребелії

Окремої уваги вартий стенд з лінією часу, неймовірна робота.

Стенд із лінією часу

При вході в залу, дуже милі волонтерки видали нам газетки з більш детальною інформацією про виставу, переліком персонажів, спонсорів та всіх хто залишився поза лаштунками, але зробили неймовірний внесок.

Газета, яку роздавали глядачам

І ось світло вимикається і на сцену виходить неймовірний Олександр Заїка, або ж Кольчик. Перші сльози пішли від розуміння, що я тут, я бачу все це наживо, не через екран телефону.

1й акт

Знайомство з КТМ, поява Бєлової і Чорновола, монолог Кольчика і звісно ж Биківня…

Скажу чесно, кожна поява Кольчика лякала мене, а кожен його погляд в нашу сторону змушував волосся ставати дибки. Хто ж покорив мене з перших слів - Василь Симоненко. До речі, Роман Рогоза, на мою думку, ще й зовнішньо дуже схожий на письменника.

Ну а потім КТМ…Танюк, Горська, Дзюба, Світличний, Вінграновський, Драч - кожен занурює тебе у свою історію, кожен відгукується в серці. Дуже сподобалась мені міні драма між Танюком, Горською і Симоненком. Вінграновський, підкорив своїм образом, та харизмою.

Валентин Фоменко в ролі Драча…ну просто обійнять і плакать (в хорошому сенсі). Дуже вже він милий в цьому образі!

Примітка: я фанатка Чорновола, як історичної постаті і як людини, а тут чудовий Валерій грає чудового В’ячеслава - комбо. Вокал Величка це щось, що не можна описати. “Більше за всіх нас” - до мурах, особливо коли голоси всіх акторів лунають в унісон. “Танго маленьких людей” одночасно найстрашніша та сцена, що заворожує з перших нот.

Анна Одинець та Олександр Заїка впорались з ролями так скажемо “антагоністів” надто добре, від кожного погляду та кожного руху ставало страшно.

Кого ще хочеться похвалити так це Марію Деменко. Бачила багато хейту в сторону акторки, щось типу “Чого Стуса грає жінка. Вона не вивозить. І тд”, але на мою думку Марія впоралась справді класно, як і С’юшка з роллю помічниці. Дуже вже дівчата харизматичні.

Потім було максимальне занурення у 1965, на декілька хвилин ми опинились в кінотеатрі “Україна” на тій самій прем’єрі. Коли прозвучало питання “Хто проти терору та політичних арештів - встаньте”, встав весь зал. Всі люди встали та почали аплодувати, абсолютно всі. Думаю, якщо Стус та Чорновіл слідкують за нами, вони пишаються. Нарешті, встав кожен, не двоє, не троє на весь зал. Всі.

Монолог Кольчика, який, як виявилось, є міні приквелом до БКВН, це окрема історія, про неї пізніше. А от Биківня… Ліс, який в прямому сенсі є кладовищем. Місце, де повстають душі розстріляного відродження.

Зараз - це музей просто неба, але тоді, коли Стус, Танюк і Горська знайшли це місце, воно було могилою. Перші слова я трималась, але після неймовірної гри Альони Якименко встояти було неможливо, а пасхалка з шубою Семенка, ніби не така вже й велика, але яка ж важлива.

2й акт

Почався з самвидаву. Тепер на сцені вже два чудових актори та персонажі - Чорновіл (Валерій Величко) і Світличний (Роман Муленко). Неймовірна сцена, ніби повернення надії, початок нового етапу. А потім одразу емоційні гірки й Чорнобиль. Перша поява Кравчука і знову сльози.

Ну а тепер поговоримо про мою улюблену сцену - “Як розвалити імперію”. Ідеально все. І Чорновіл, і Кольчик, і задум з битвою на мечах. Боже бережи всіх, хто це придумав і акторів, які настільки круто відіграли.

Потім “Народний Рух” і я, яка знала всі слова напам’ять. Досі не розумію свої почуття до Драча. Напевно, все ж більш негативні, але завдяки цій виставі почала більше читати та дізнаватись про нього, колись, можливо, щось про це напишу. 

Але як же мені подобається цей “срач” на сцені, ніхто не стояв смирно, всі, але ж чимось займались. А Іван Дзюба, зі словами “Не померли за ідею - то ви і не вірили”, ніби розкрив очі кожному у залі. Адже була не тільки сторона принципів, а й бажання вижити, що теж важливо враховувати в історії того ж Тичини.

Християнин Кравчук та реакція Танюка відчувалась наче зовсім інша історія, Олександр Хоменко неймовірно влучно дібрав вирази. Джордж Буш, або “God don`t bless the US”. Спершу ніби круті речі каже, а потім повний абсурд, ну в принципі як сказав Чорновіл “Це пиз…” кхм, кхм, так от провели паралель і з сьогоденням та сумнозвісними пунктами.

НАШ ЧАС НАСТАВ

Знаєте, я довго думала, як описати свої відчуття від цієї пісні. Я не знайшла слів, що б підходили. Я ніколи не відчувала того, що було там. Надія на краще? Можливо. Щастя? Теж. Сльози? Були. Мурахи - купа. Це те, що ви маєте побачити, почути, відчути. Я не знаю чи колись я зможу відчути щось більше, хоча б щось схоже. Ми перетнулися поглядами з Валентином Фоменком (Іван Драч) і знаєте, я ніби не була на Ребелії.

Я була там, в 1991. Я прозріла. Я знала, що Україна пройшла багато всього, репресії, процесії, вторгнення і знищення, але тільки тоді все це впало на мене новою горою. І вже довго після вистави я намагаюсь впоратись з цими думками. Чи виходить в мене? Поки не дуже.

Той День

Завершальна сцена вистави. Горська, Стус, Симоненко - всі жертви совєтского режиму. Всі не дочекались того дня, коли їх боротьба принесла плоди. Всі померли надто молодими, всі могли б жити й довше, але все що від них лишилось - попіл, рознесений по книжках. Ті, кого не можна забути. Ті, хто мав би дочекатись того дня.

Про що варто ще сказати

Балет. Неймовірні танцюристи. Комунікували з залом, брали участь не тільки в танцях, але й у виставі. Вони просто майстри своєї справи, і хоч звісно, вся увага була прикута до акторів, але й від балету іноді неможливо було відірватись. Окреме дякую за їх номер під час Чорнобилю. Я не знала, що рухами можна настільки сильно передати масштаби трагедії.

Актори. Кожен неймовірно впорався зі своєю, і навіть не своєю роллю. Когось виділити? Валерія Величка, як я вже казала цей чоловік - моя Римська імперія, як і його персонаж прекрасний - Чорновіл. Але це не значить, що мені не сподобались інші, відклик у моєму серці знайшов кожен, кожен переніс мене у ті часи та ті події.

Костюми. Просто вау. Кожен костюм відображає характер того чи іншого персонажа. Про старіння за 15 хвилин антракту я взагалі мовчу. Велика подяка Лесі Патоці за те, що зробила костюми зброєю.

Світло, Декорації. Не уявляю я виступів без цього. Не було б того вау ефекту. Все продумано до мінімуму, кожен відпрацював на 100%. Особливо, хочу зазначити “Самвидав” неймовірна робота з реквізитом. Папір навколо додав того, що зробило сцену ефектнішою.

Глядачі. Як же було приємно бачити молодь і дітей. Нарешті, ми тягнемось до свого. Вони ведуть з собою батьків, які теж починають розуміти історію. Нарешті, історія та література стають модними. Нарешті, діти читають своїх шістдесятників, а не Достоєвського чи Толстого.

Мінус 

Один єдиний, і він навіть не про виставу, а про людей. Перед початком вистави, я просила в долі тільки одного - хай не перебивають акторів. І ось монолог Кольчика, неймовірний Олександр Заїка виходить в образі, і хтось ззаду починає викрикувати. Мені хотілось провалитись під землю. Я розумію, люди хочуть показати, які вони свідомі й начитані. Але це вистава. У людини є сценарій.

Я не сумніваюсь в професіоналізмі Олександра, але мені б хотілось почути цю сцену повністю, без перебивань, відчути на собі, як би дивно це не звучало, гніт КДБшника. Впевнена, що у багатьох в залі є збірки письменників про які казав Кольчик. Але вони мовчали. Це теж своєрідне занурення, яке я завдяки людям, не змогла відчути.

Ребелія [1991] це більше за все. Більше за все, що я бачила, відчувала, чула. Я не знаю, що Олександр Хоменко придумає далі, але знаю, що цією виставою він підняв планку дуже високо. І тепер я чекатиму чогось ще більшого, і вірю, що дочекаюсь.

Дякую МУРу, що роблять таке мистецтво, дякую акторам, які викладаються на повну кожну виставу, дякую всім, хто за лаштунками.

Нещодавно відбулись останні в цьому році вистави Ребелії, але навесні 2026 відбудеться новий тур. Тож якщо ви ще не були - купуйте квитки прямо зараз! Перелік міст та квитки можете знайти за посиланням.