Дружба творців і повстанців: найсильніші дуети українських письменників - від Куліша до Жадана
- Ліза Іванюха
- 12 січ.
- Читати 5 хв
Хто такий справжній друг? Людина з якою ви давно знайомі? Кажуть, що його пізнають у біді, але що як ця біда це сталінські репресії? Всі ми прекрасно знаємо хто такі шістдесятники, всі ми чули про товариство “Просвіта” і в школі нам кажуть, що всі вони однодумці.
Проте серед таких “однодумців” були й дуети, або навіть тріо, які були більшим. Тому ця стаття буде присвячена справжнім друзям в українській літературі, — тим, хто вмів бути поруч не лише в радості творчості, а й у хвилини заборон, переслідувань і розчарувань.
КУЛІШ ТА ХВИЛЬОВИЙ
Обидва жили в сумнозвісному будинку “Слово”, що і стало початком дружби.
Дружили сім’ями, часто ходили один до одного в гості, квартира 9 та 33 стали осередком дискусій та затишних вечорів.
Обидва були членами ВАПЛІТЕ, а в день, коли мали робити фото угрупування, Хвильовий забув одягнути краватку, тому Куліш зробив її з серветки та врятував стильний образ друга:
Куліш став першим, хто почав помічати щось неладне з Хвильовим після розстрілу Ялового, тому рокового вечора 13 травня, коли у дев’ятій квартирі пролунав постріл, Куліш був одним з перших, хто побіг до кабінету, де Хвильового знайшли мертвим. Похорон друга Куліш переживав складно, він кинувся до труни зі словами “Сонце моє!”, а потім провів ніч обіймаючись з надгробком повністю п’яний, доки Юрій Смолич і Юрій Яновський не ведуть його геть.
Він знає, що його заарештують.
«Я здаюся!» – кричить він, дорогою додому.
СТУС І СВІТЛИЧНИЙ
Шістдесятники, які стояли в основі “Сучасника”. Дім Світличного був штабом для руху опору і прихистком для дружніх розмов. Івана Стус називав “вусате сонечко”, а також в листах до сестри Світличного Надії писав:
“Все кращого в мені — це Іван. Усе кращого в багатьох інших — од Івана. Він роздарував себе по проскурах. Виняткова роль, виняткове самопожертвування — без тіні докору. Сама радість — від врун молодих, геніїв, що чогось варті лише в його непомітній орбіті…”.
Коли почались масові арешти інтелігенції, Іван Світличний був одним з перших заарештованих, що стало причиною виступу Дзюби на прем’єрі фільму “Тіні забутих предків”, а далі за свого друга встав і Стус зі словами:
“Хто проти тиранії - встаньте!”.
У ніч з 4 на 5 вересня (одразу після прем’єрі в кінотеатрі “Україна” Василь написав рядки:
Не можу я без посмішки Івана
оцю сльотаву зиму пережить.
В проваллях ночі, коли Київ спить,
а друга десь оббріхують старанно,
склепить очей не можу ні на мить,
він, як зоря, проміниться з туману,
але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.
Ні словом не озветься. Ані пари
із уст. Вусате сонечко моє!
Несуть тобі три царіє со дари
скапарене озлоблення своє.
Іваночку! Ти чуєш, доброокий?
Їй-бо не знаю, що я зле зробив.
Чого ж бо й досі твій поріг високий
ані відчув, ані переступив.
Прости мені, недільний мій Хрещатик,
що, сівши сидьма, ці котли топлю
в оглухлій кочегарці. Що терплю,
коли вже ні терпіти, ні мовчати
не можу, що, читаючи, люблю
твоїх Орхана, Незвала і Данте,
в дев'яте коло прагнучи стремлю.
Моє ж досьє, велике, як майбутнє,
напевне пропустив котрийсь із трутнів.
Із тих, що білий світ мені окрали,
окравши край, окрали спокій мій,
лишивши гнів ропавий і кривавий
і право — надриватися в ярмі.
Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,
всі правдолюби, чорт би вас побрав.
Чи людська добрість — тільки доти добрість,
поки без сил, без мужності, без прав
запомогти, зарадити, вступитись,
стражденного в нещасті прихистить
і зважитись боротися, щоб жити,
і зважитись померти, аби жить?
Коли тебе, коханий, покарають —
куди втечу від сорому й ганьби?
Тоді прости, прощай, проклятий краю,
вітчизно боягузів і убивць.
СВІТЛИЧНА ТА ГОРСЬКА
Сестра Івана Світличного Надія та художниця Алла Горська зустрілись у КТМ і одразу знайшли спільну мову. Коли Алла виявила бажання перейти з російської на українську Надія стала її вчителькою, а потім навіть їздила з Горською на створення мозаїк «Дерево життя» та «Боривітер».
В інтерв’ю Світлична згадувала шістдесяті як “дуже щасливі, бо братове оточення було надзвичайне, просто рідкісне на той час.”. Горська ж тепер на літературні вечори запрошувала не тільки Івана, але й Надію і казала, що сестра дуже схожа на брата, а потім змінила свою думку на те, що все ж брат схожий на сестру.
ДРАЧ І ПАВЛИЧКО
Ті, хто прожили найбільше з шістдесятників, не враховуючи Костенко. Обидва були доволі неоднозначні, адже Драч, наприклад був комуністом деякий проміжок часу. “Книжечка партійна, або правильний жест”, як казали учасники МУР у своєму мюзиклі "Ребелія". Можливо саме тому дві неоднозначні персони знайшли підтримку один в одному і стали “нерозлийвода” як казав Павличко:
“Драч ходив зі мною на обіди, я всюди був із ним. Я пам’ятаю, коли я йшов у Верховну Раду, Іван був біля мене. Ми були з ним «нерозлийвода» – Павличко та Драч. Він молодший за мене, він не мав права померти раніше за мене, відійти.”.
ВІНГРАНОВСЬКИЙ ТА СИМОНЕНКО
Симоненко був душею КТМ,
дружив з усіма. Але з
Вінграновським їх об’єднувало щось більше. Можливо, це була любов до жінок; можливо те, що вони обидва були не “письменники”, а ті, хто просто не можуть не писати; можливо несхожість характерів.
Протилежності притягнулись, про що свідчать слова Драча:
“Вони обоє були справжні — не «письменники», а люди, які не могли не писати. Коли Василь ішов — Микола мовчав, бо не було що сказати. Тільки очі говорили.”.
Симоненко помер дуже молодим — у 1963 році, лише у 28. Для Вінграновського це була велика втрата, і він не раз згадував друга у своїх виступах і віршах:
“І буде той ліс шуміти, Як дружба моя з тобою.”
ВИШНЯ ТА БАЖАН
Їх зблизила любов до слова, гумору і до України, навіть попри різницю у віці та стилі вони стали справжніми друзями. У 1933 році Остапа Вишню заарештували й засудили за вигаданим звинуваченням у “контрреволюційній діяльності”. Він провів 10 років у сталінських таборах.
Микола Бажан, який тоді вже мав певне офіційне становище, не зрікся його, попри загрозу заслання. У своїх листах і спогадах Бажан писав про Вишню з глибокою повагою і болем:
“Його сміх був сильніший за кулі. Його серце не зламалося ні на Соловках, ні після них”
Коли Остап Вишня повернувся із заслання у 1943 році, Бажан одним із перших його публічно підтримав, допоміг повернутися до літератури.
“З Остапом неможливо було бути нещасним. Навіть коли світ валився, він умів сказати слово, від якого ставало легше”.
Коли Вишня помер, Микола виступив з прощальним словом на похоронах, а біль від втрати ще довго не давала йому повернутись до гуморесок.
ЖАДАН І ТАЙРА
Поет та поетеса, що служать у бригаді “Хартія”. Сергій був першим читачем віршів Юлії, а також ініціатором видання її збірки. Тайра має татуювання з рядками Сергія “Мова зникає, коли нею не говорять про любов”. Сергій же своєю чергою зазначав:
“Мене вразила чесність, щирість і відкритість Юлії … В її віршах вона є такою, як в житті”
На презентації збірки “Наживо” в Запоріжжі між ними було видно міцні дружні стосунки, Сергій був модератором Юлії під час її виступу, та навіть зачитав один з її віршів, що дуже йому подобається.
ІЗДРИК І ЦІЛИК
Поет та поетеса, що попри на різницю у віці стали непоганими друзями. Вони часто їздять разом на презентації своїх книг та мають багато цікавих історій з дороги, про які розповідають на виступах. Юрій Іздрик навіть взяв участь у зйомках фільму “Я і Фелікс”, що є екранізацією книги чоловіка Ірини - Артема Чеха, сама ж письменниця є режисером стрічки.
Дружба допомагала їм впоратись з кризами, репресіями та іншими проблемами, деякі змогли все це пережити, деякі були змушені поховати своє “сонце”. Дуети, для яких дружба стала джерелом натхнення і підтримки, відображаючись у їхніх листах і творах. Як писав Василь Симоненко:
“Друзі - це ті, хто робить наш світ світлішим, навіть коли навколо темрява”
З 2 по 10 січня Палітурка проводила розіграш в Instagram. Переможець уже обрано випадковим шляхом. Нагадуємо, що один номер кожен отримував за коментар та відмітку друга, а за відповідь на секретне питання учасник отримував і другий номер, збільшуючи шанс на перемогу.
Коментарі