Трагедія маскулінності та книжкові тренди: як читачі зрощують мізогінію у соцмережах

Альона Зотова
2 лист.
Читати 5 хв

Почнемо з простого. Уявіть, що ви бачите книгу у категорії фентезі з яскравою обкладинкою. Ви читаєте анотацію:

Воїн-янгол, який пережив століття війни та втрату коханої королеви. Тепер він став рабом, який змушений вбивати за списком нового господаря. Кожна смерть - його крок до свободи. І тепер він має шанс повернути своє життя швидше: треба лише розкрити змову разом із хитрою напівкровною фейкою. Проте таємниці часто горять яскравіше за будь-який меч.

Якщо вас зацікавило і ви хочете знайти цю книгу, то є дві новини. Хороша: така книга існує. Погана: це романтичне фентезі, яке багато хто вже вважає синонімом поганої літератури. Але анотація вище не бреше. Вона просто робить «Місто півмісяця» Сари Маас таким, якби це написав чоловік.

Якщо ви не розумієте, в чому проблема і куди йде ця розмова, то а) ви не є сексистом, який ділить книги на жіночі та чоловічі; б) вам пощастило не стикатися з такими читачами. Але вони є. І їх так багато, що це переростає в інтернетну трагедію маскулінності, яка прикриває мізогінію нібито просто смаками. Проте це є сексизм. І ми про це, бляха, поговоримо.

Що таке порно-література і коли це погано?

Еротична і навіть порно-література все ж існують. Проте є нюанс: це нормальне явище. Говорити у 21 сторіччі про те, що секс є частиною життя і не повинен бути табу, навіть якось дивно і почасти страшно. Тому занотуємо дещо швидко: книга, де сексуальні стосунки є головною темою, не є поганою книгою.

То якщо ми такі генії, що ж тоді можна назвати поганою книгою? Відповідь: історію, яка не виправдовує той жанр, в якому вона заявлена. Наприклад, якби вам продали детектив, але весь сюжет будується на інтимі, а не розслідуваннях. Але те саме спрацьовує й в ситуації, якщо вам продавали ромком, а там взагалі відсутня романтична лінія. Якщо коротко: погана книга - це книга, яка не впоралась зі своїм жанром і не відповідає його критеріям.

Тож який висновок робимо в цій частині? Якщо дійсно 90% книги розповідає про секс, але це нібито історична драма: так, це погано. Якщо 90% книги розповідає про секс, і це є еротичною літературою: це не погано. І це приводить нас до відкриття, яке буде шоком для тролів з інтернету: проблема не в сексі.

Ї...б...л...і...т і токсичні тренди

Хоча частіше камінь летить саме в город роментезі, це стосується всіх жанрів. Але добре… розберемося з усім по черзі?

Як тільки будь-яке видавництво анонсує романтичне фентезі, в коментарях можна побачити претензії за «ї…б…л…і…т». Тут зупинимось в принципі на наявності сцен 18+. Тому що є дещо, що може здивувати цих коментаторів: шановне панство, роментезі – це не гарантія сцен 18+.

Наприклад, існує «Повітряний народ» Голлі Блек. У нас є лінія від ворогів до коханців, хімія між персонажами й навіть якоюсь мірою передбачуваний хепі-енд. Чи є там графічні сцени 18+? Ні. Там такого ви не знайдете, навіть якщо будете старанно шукати.

«Червона зима» від Аннет Марі. Ми знову маємо «від ворогів до коханців» в якійсь подобі, почуття між героями й навіть трикутник. Чи знайдете ви там сцени 18+? Знову ні.

Тепер нарешті ми крокуємо до ромкомів. З цим жанром інша біда «світового масштабу». Проблема в тому, що ромкомами стали називати все, що не є детективом або фентезі, і має любовну лінію. Це ніби поняття «любовний роман» вже не так модне, і шановна книжкова спільнота називає ромкомом все, що має відсоток кохання на сторінках.

Чому це не є правильним? Бо ромком не є новим словом, це буквально означає «романтична комедія». І називати умовну «Збурену вись» Емілі Бронте ромкомом (так, так, в інтернеті й таке зустрічається) щонайменше неправильно (а щонайбільше по-ідіотськи). Це ж працює з поняттям «еротична проза» або «еротичний роман»: ці жанри існують, це нормально, просто не потрібно називати їх якось інакше.

Чи є ромкоми, які дійсно ромкоми, зі сценами 18+? Звичайно. Чи є ромкоми без таких сцен? Знову так. Тож, на прикладах з ними та романтичними фентезі підбиваємо підсумок: будь-який жанр не гарантує наявність сцен 18+, якщо це не еротична проза.

То в чому тоді проблема?

А проблема, власне, не стільки в самому так званому терміні ї...б...л...і...т, а в його меті. Бо це слово люди використовують не для того, щоб просто з гумором описати свої вподобання. Ні. І ми дійшли до двох «підводних каменів»:

Порно-літературою стали називати будь-яку книгу, в якій є навіть одна-дві сцени 18+ на 500-600 сторінок;
Під ї...б...л...і...т люди масово «гребуть» історії, в яких та одна нещасна сцена сексу є додатковим елементом, але не основним сюжетом.

І найголовніше: ї...б...л...і...том книга стає лише тоді, коли її написала жінка. І ви готові до цієї розмови.

Це не вигадка феміністок

У «Пісні льоду і полум'я» Джорджа Мартіна, яке по праву вважається одним із найсильніших фентезі нашого часу, є сцени 18+. До речі, навіть з романтичними лініями між родичами (але не будемо тут влаштовувати ток-шоу «Говорить Вестерос»). Чи називає хтось це тим словом на літеру «ї»? Ніколи й ні за що.

Більш сучасним прикладом можуть бути «Хроніки Безночі» Джея Крістоффа. Маємо асасинку з жагою до помсти, вередливого демона і... сцени 18+ на різний смак та пози. Як не дивно, цю книгу теж український читач не називає словом на літеру «ї».

Найчастіше ї...б...л...і...том називають умовне «Четверте крило», «Місто півмісяця», «Двір шипів і троянд», «Кров і попіл» та багато інших тайтлів. Чим вони відрізняються від вищезгаданих? Ох, тим, що це написали жінки.

Проблема не з'явилась вчора

Відверто, кажучи, пишу це і думаю: «а що я кажу нове? Це всі знають». Так, це всі знають. І саме це вказує на те, що так званий термін ї…б…л…і…т є плодом мізогінії. Адже цю проблему ми мали ще далеко до того, як у соцмережах стали відкрито писати про сцени 18+.

Це було ще тоді, коли тисячі жінок писали книги під псевдонімами більш чоловічими, щоб їх читали. Це було тоді, коли відьмак з Рівії має любовний трикутник, але це «крута історія, – а любовний трикутник у жінок авторів автоматично ставав «шмарклями».

І це є зараз, коли книги сексистським методом деякі люди все ще ділять на «чоловічі» та «жіночі». Ніби жінка не може читати про епічні битви, а чоловік з любовним романом в руках стає «не таким чоловіком, як треба».

То що робити?

Не лізти іншим людям в труси, ліжко і книжкові полиці. Те, що читає інша людина, не впливає на ваше життя і не примушує ні до чого.
Не підіймати свою самооцінку, принижуючи інших. Ідіот може читати «Одіссею». Розумна людина може читати «Гіпотезу кохання». Тайтл у ваших руках не є відображенням вашої життєвої мудрості та експертності в чомусь.
Шукати книги вдумливо. Читайте анотації, сторінки для ознайомлення, огляди блогерів без спойлерів. Цього достатньо, щоб не купити те, що буде повною суперечністю вашим смакам.
Не розпалювати сексизм. Всі мають право писати й про битви, і про кохання. Всі мають читати й про те, і про інше. Жінка, що читає про лицарство, не втрачає жіночність. І чоловік, який любить читати про кохання, точно не стає менш мужнім.